Тому турбота про чистоту інструмента просто необхідна. Є й інші, можна сказати, «ручні» способи.
Перший — не варто економити час і гроші на змащуванні інструмента. Іноді це не викликає особливих труднощів: достатньо відкрити клапан на корпусі і залити рідину. Іноді ємності з нею навіть входять у комплект постачання. Якщо ні, краще придбати її одразу. Причому краще використати саме те мастило, яке спеціально розраховане на роботу з перфораторами. Багато хто віддає перевагу звичайному «Літолу» перед фірмовим мастилом, проте тут попри численні плюси є й чимало мінусів. Хвостовики бура під час заміни оснащення теж необхідно змащувати: це не лише знизить тертя і знос деталей, а й перекриє шлях абразивним частинкам.
Другий — профілактика. Найпотужніший механізм у перфораторі — ударний. Але він же і найслабкіший, бо зазнає найбільшого навантаження. А інструменти легкого класу взагалі дуже бояться чистого удару. Деякі несправності — наприклад, тріщина у стволі або корпусі редуктора, яку вчасно не вдалося виявити самостійно, — з часом можуть призвести до поломки інструмента (а в гіршому разі і до травми користувача). Тож діагностика в сервісних центрах при тривалій експлуатації зайвою не буде.
Крім того, не можна забувати й про те, що перфоратор потребує відпочинку. Працювати без перерви, якщо є така можливість, не варто. Треба давати апарату час «зібратися із силами», щоб він зайвий раз не перегрівався.
Не можна забувати й про те, що в інструментів є «стеля» в робочих параметрах. Часто оператори, особливо новачки, не звертають уваги на позначку «макс.», яку ставлять після позиції «діаметр свердління», і використовують перфоратор «на повну», тобто роблять гранично допустимі характеристики звичайними робочими. У якийсь момент машина може не витримати. Тому, приміром, за максимального значення 24 мм основним «бойовим калібром» перфоратора буде 14-16 мм, і в цьому випадку допустима тривала експлуатація.
← Усі поради